Цього дня у 1919 році на Софійській площі у Києві був проголошений Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) й Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
День соборності дістав офіційний статус свята лише у 1999 році.
Український народ, який через історичні обставини опинився розділений на територіях кількох країн, прагнув до незалежності та об’єднання, особливо активізувавшись під час "Весни народів" 1848-1849 років. Одним із центрів такого об’єднання стала Галичина. Зокрема, Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, у своєму маніфесті від 10 травня 1848 року заявила про єдність 15-мільйонного українського народу, а також його земель, розділених Російською та Австрійською імперіями, й підтримала національні права інших поневолених народів. Попри це українці отримали реальну можливість здобути незалежність лише десятки років потому — під час Першої світової війни 1914-1918 років та революції у Російській імперії.
7 листопада 1917 року у Києві III Універсалом Української Центральної ради після повалення Тимчасового уряду була проголошена Українська Народна Республіка. Вже у січні 1918-го IV Універсалом була проголошена державна самостійність Української Народної Республіки.
18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем. Рада взяла у руки владу в західноукраїнських землях та проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які "уконституйовуються як Українська держава".
Українська Національна Рада заявила про намір творити національну державність та об’єднати українців у соборній державі. Відтак ідея соборності українських земель набула державного статусу.
1 грудня 1918 року ініціатори об'єднавчого руху – Українська Національна рада та Директорія УНР – уклали у Фастові Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.
"Правительства обох Республік уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю", — зазначалося у тексті документу.
3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку ЗУНР та УНР.
"Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку", — йшлося у тексті рішення.
Відтак УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, яка отримала завдання завершити оформлення об'єднання двох держав. За словами президента Ради Євгена Петрушевича, обидві сторони одностайно прагнули об’єднатися в єдину країну.
22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення IV Універсалу, у Києві відбулася остаточна процедура оформлення соборності. Відтак 22 січня згадують й про прийняття IV Універсалу Української Центральної ради у 1918-му.
Попри те, що в реаліях буремних подій на тлі громадянської війни в Росії молодій українській державі не вдалося встояти, Акт Злуки 1919 року мав величезне значення для історичної пам'яті українського народу. Завдяки йому Україна інтерпретувалася в українській суспільно-політичній думці лише як соборна держава.
У радянські роки про подію 22 січня 1919 року публічно не згадувалося, однак у пам'яті народу вона залишалася живою. У 1990 році на честь Акту Злуки Народний рух України організував живий ланцюг від Львова до Києва, який став однією з перших масштабних антирадянських українських акцій, що поклали кінець СРСР та дозволили Україні здобути справжню незалежність.
https://suspilne.media/200180-ukraina-zaprosit-britanskih-vijskovih-u-razi-agresii-rosii-posol/
Коментарі
Дописати коментар